Будинок - мрія дитинства...хоча ні, в дитинстві я мріяла про квартиру.
Так, так квартиру: маленьку, тісну, але обовязково у висотці, з ліфтом, щоб багато людей, інфраструктури і обовязково в Києві. Щоб поруч зупинка маршрутки, а ще краще метро і щоб від дому до роботи тільки на метро)))
Знаєте, мріяти потрібно обережно, бо була в моєму житті квартира в Києві і не одна, правда орендована: мала, тісна в старих будинках і з ліфтом і без. Особливістю таких будинків знаєте, що було, злі, невдоволені життям сусіди. Такі квартири навіювали страх, моторошність та невпевненість у собі. В них не хотілося довго знаходитись, але із моїм робочим графіком цього і не доводилось робити. Благо омріяне метро було недалеко (хоча до нього хвилин 15 йти доводилось).
А потім потім як у більшості одруження, спільний бюджет, двушка на етапі фундаменту з розтермінуванням від забудовника (в містечку поруч з Києвом) і декрет.
І ти навіть не помітив, як твої цінності змінились, ритм життя сповільнивс
